Меню сайту
Випадкові Фото
Відео
Музика
Пошук на сайті
|
«ЛЮБИТИ ТЕАТР У СОБІ, А
НЕ СЕБЕ У ТЕАТРІ» «Творче життя
Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені М.
Старицького різноманітне, багатогранне. Зростає якість вистав, йдуть пошуки
оптимального художнього керівництва, і над цим плідно працюють генеральний
директор театру, заслужений працівник культури України Петро Данчук, художній
керівник Марина Семенюк, голова осередку НСТД України, заслужена артистка
України Павліна Попач. Театр удостоєний премії Львівського міжобласного відділення
НСТД України «Галицька Мельпомена», — сказав про наш театр відповідальний
секретар Львівського міжобласного відділення НСТД України, заслужений працівник
культури України Володимир Григоренко. З цього
приводу пропонуємо інтерв’ю з генеральним директором Хмельницького академічного обласного
музично-драматичного театру ім. М. Старицького, заслуженим працівником культури
України П. І. ДАНЧУКОМ: —
Петре Івановичу, як відомо, минулого року театр набув статусу академічного. Ця обставина
пожвавила творче життя колективу?.. —
Ясна річ, на цій хвилі високого визнання, окрилені і піднесені, ми запрацювали
з потроєною енергією. Нині даємо по 7-8 прем’єр за сезон, тоді як раніше переважно по
одній. Так, із початку 82-го сезону наш театр здійснив
постановку таких вистав: «Правда Богдана Хмельницького» (сценічна версія О.
Саркісьянца), «Мати-наймичка» І. Тогобочного (за творами Т. Шевченка),
«Безіменна зірка» М. Себастьяна, «Не такий, як усі» (сценічна версія Д.
Гусакова), «Дует для двох» А. Крима, казок «Країна Мульті-Пульті» (сценічна
версія М. Семенюк) та «Велике Жабеня» Л. Устинова. Всі вони увійшли до
репертуару. Творчі
сили театру було задіяно до відзначення 75-ої річниці утворення Хмельницької
області. 22 вересня колектив театру з нагоди 75-річчя області показав прем’єру. «Правда Богдана Хмельницького» —
творчий проект, який вперше за всі роки незалежності України реалізовувався на
державне замовлення та фінансувався обласною владою. Ця героїко-епічна драма
стала наймасштабнішим за всю історію театру сценічним полотном та родзинкою
обласних ювілейних заходів. З
початку сезону колектив театру представив увазі глядачів і цілу низку вистав,
мистецьких заходів та тематичних концертних приурочених програм, приміром, було
підготовлено велику концертну програму до Дня вчителя. Артисти театру
презентували її у райцентрах і селах Волочиського, Старокостянтинівського,
Білогірського, Віньковецького районів області, завітали з цими концертами на
Красилівщину, Теофіпольщину, до Нетішина. А до Новорічних свят з успіхом демонструвалися
інтермедія та вистава-казка «Країна Мульті-Пульті». До речі, за минулий сезон зіграно
загалом 242 вистави! Театр
активно гастролює. Здійснено показ багатьох вистав у Дунаєвецькому,
Красилівському, Старосинявському, Хмельницькому, Волочиському, Полонському,
Кам’янець-Подільському та інших районах. Триває
співпраця театру з заслуженим діячем мистецтв України Мирославом Гринишиним, із
композиторами — народним артистом України Миколою Балемою та лауреатом
міжнародного конкурсу Богданом Балемою. На
Х Всеукраїнському фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют» артисти
театру, показавши виставу «Дуель» Байджиєва, отримали диплом за перемогу в
номінації «Кращий акторський ансамбль»... —
Коли наприкінці 2009 року ви за пропозицією
Міністерства культури і туризму України повернулися з Києва до Хмельницького і вдруге
у своїй трудовій біографії очолили цей театр, чи сподівалися на такий стрімкий
його злет? — Не лише сподівався — прагнув його всією душею, наближав усіма
своїми діями. Вирішив розпочати ремонти, реконструкції, реорганізації. Ще у позаминулому році за сприяння обласної влади нам вдалося
відремонтувати фойє театру і облаштувати портретну галерею акторів, зробити нову
підлогу великої сцени, оновити глядацькі крісла, звукову та світлову апаратуру,
укомплектувати хореографічну репетиційну залу, оформити рекламно-інформаційний
відео-стенд, реконструювати систему опалення. Неможливо не помітити якісного оновлення нашого репертуару.
Завдяки співпраці з режисерами Олександром Саркісьянцом та заслуженим діячем
мистецтв України Мирославом Гринишиним з’явилися нові, експериментальні вистави,
у чомусь зухвалі постановки. Це — «AZA 2011» за Старицьким (сценічна версія Гринишина),
комедії Петрова «Хазяйка стриптиз-бару» і Рейно-Фуртона «Нічні трудівниці
паризьких тротуарів» та інші. Після багаторічного «мертвого сну» відкрилася мала
сцена театру, почалося ефективне використання малих театральних форм: «Дуель»
Байджиєва, моно-вистава «На полі крові» (сценічна версія Веляника), «Не
такий, як усі» (сценічна версія Гусакова), «Дует для двох» А. Крима... — Даруйте, але, мабуть, не помилюся, якщо припущу: ви — класичний
трудоголік? — Так (усміхається — Авт.), абсолютно точно: за натурою я
холерик і трудоголік. Тому й хронічно не терплю поруч людей, котрі лишень те й
уміють, що критикувати і байдикувати, імітуючи бурхливу діяльність. Я завжди був і залишаюся переконаним: істинний патріотизм
починається з істинного професіоналізму, а справжня любов до людей полягає в
реальних справах задля їхнього блага. І мені, вихідцю з Житомирщини, котрий
надійно вріс корінням у подільський чорнозем, дуже приємно бути тут, на
Хмельниччині, не самотнім у цих своїх переконаннях. Бачу активну налаштованість
до нашого мистецького закладу голови обласної державної адміністрації Василя
Степановича Ядухи, відчуваю підтримку з боку обласної очільниці культури Ірини
Миколаївни Трунової. Розумію, що я — на
правильному шляху. До речі, за два останні роки суттєво зросли доходи театру:
якщо раніше річний дохід ледь дотягував до 150 тисяч гривень, то минулого року
ми заробили 678 тисяч гривень, а за перший квартал нинішнього року — 179 тисяч
гривень — Петре Івановичу, 10-11 квітня творчий колектив
вашого театру виступав на сцені Львівського драматичного театру імені Лесі
Українки. Певна річ, кожна гастрольна поїздка залишає свої спогади. Що
залишилося після Львова?.. — Абсолютне
задоволення успіхом. Ми виступали у рамках фестивалю «Прем’єри Прикарпаття». Привезли кілька дорослих та дитячих вистав з нашого
теперішнього репартуару. Показали героїчну драму «Правда
Богдана Хмельницького» за версією Олександра Саркісьянца, «Дуель» Мара Байджиєва... З дитячих вистав —
«Країну Мульті-Пульті» (сценічна версія і режисура Марини Семенюк), «Велике
Жабеня» Леоніда Устинова (сценічна версія і режисура Саркісьянца). —
А що все-таки найбільше вразило вас і весь театральний колектив під час
спектаклів? —
У «Правді Богдана Хмельницького» є епізод, коли всі артисти співають відому
пісню «Ой у лузі червона калина...». І ось, уявіть собі, з першими ж словами
цієї пісні вся зала піднімається і слухає стоячи, дехто підспівує... Незабутнє,
щемне видовище!.. А ці рясні глядацькі сльози під час нашої «Дуелі»... Це
моменти, коли артисти наочно переконуються у недаремності своєї праці, у
великій силі, буквально, — магічності театрального впливу. —
Зараз, по поверненні, трохи перевівши подих, на чому зосередитеся у своїй
театральній творчості? —
Закінчуватимемо постановку «Благочестивої Марти» — комедії Тірсо де Моліни у
сценічній редакції Володимира Веляника. Окрім того, будемо інтенсивно працювати, разом із колективами обласної
філармонії — академічним симфонічним оркестром та академічним ансамблем «Козаки
Поділля» — над нашим спільним мистецьким проектом «Запорожець за Дунаєм»,
приуроченим до 200-річчя з дня народження видатного співака, автора цієї
невмирущої опери Семена Гулака-Артемовського. І ще один проект, який, певен, викличе жвавий інтерес:
творча група нині розробляє план постановки п’єси місцевого автора — члена
Національної спілки письменників України, поета, драматурга Ростислава Балеми.
Це історико-психологічна драма «Дезертир». Подробиці — згодом… — Дякую за інтерв’ю, Петре
Івановичу. Успішного здійснення — всім вашим планам і задумам! Розмовляв Ростислав ОЗЕРНЯНСЬКИЙ. («Подільські вісті», 2 травня 2013 року) _____________________________________________ У травні
у хмельницькому театрі покажуть видовищну кориду У хмельницькому академічному муздрамтеатрі імені М. Старицького готують
нову прем’єру — комедію Тірсо де Моліни «Благочестива Марта», сповнену
іспанськими пристрастями та яскравими емоціями. Глядачі побачать виставу наприкінці театрального сезону — у травні. — У задумці режисера «Благочестивої Марти» Володимира Веляника — відтворити
деякі особливості відомого всім колориту ярмаркового театру, — каже художній керівник
театру Марина Семенюк. — Глядачеві, який прийде на прем’єру, треба чекати на
кориду — справжню, іспанську, повну пристрастей — того, чого не вистачає нам,
сучасним людям, прагматичним, закритим та зануреним у себе. Не обійдеться у новій постановці і без комедії, коли у боротьбу вступають кохання
та гроші. Разом із тим, у «Благочестивій Марті» використають перебільшення,
іноді навіть гротеск, але не позбавлять глядача тонкого і проникливого
психологізму. Актори театру інтенсивно працюють над ролями. Дона Гомеса гратиме
заслужений артист України Ігор Сторожук, роль Доньї Марти розділять артистки
Емма Мужевітіна та Марина Семенюк. Донью Лусію зіграють артистки Галина Іванова
та Елла Санько, а Дона Феліпе — артисти Андрій Клименко та Володимир Веляник. Дія вистави відбуватиметься на тлі іспанського двору. Тут зійдуться шалена
нестримна пристрасть до жінки та бажання купити її. Феліпе — такий собі тореро.
Але у зв’язці «Феліпе-Марта», можливо, він стане биком, якого підкорює героїня. — Аби правдиво передати на сцені дух іспанського середньовіччя, дух
інтриганства і вічної погоні за коханням, художник-постановник Олександр
Долоянц працює над створенням виразних, реалістичних декорацій, — каже продюсер
вистави, генеральний директор театру Петро Данчук. — Не обійдеться і без
видовищних сценічних боїв, постановкою яких опікується заслужений артист
України Ігор Сторожук. І ще одна родзинка нової вистави — її музичним оформленням з орієнтуванням
на іспанський колорит займаються відомі композитори — народний артист України
Микола Балема, лауреат міжнародного конкурсу Богдан Балема, а також Олег Сабій. Олена СТОЙКО, діловий
тижневик «ВСІМ». _____________________________________ Італійські пристрасті на прем’єрі в музично- драматичному театрі Чудовий акторський квартет у постановці молодого режисера Дмитра Гусакова продемонстрував на сцені театру просто італійські пристрасті. Трагікомедія «Квартет для двох» за п’єсою Анатолія Крима – друга робота Дмитра на малій сцені театру, котра, як відомо, вимагає певної майстерності не лише від акторів, а й від режисерської постановки. Незвичний вихід для кардинальної зміни свого життя знайшов колись відомий композитор Євген (актор Анатолій Остапенко). Отож безневинне створіння, 17-річна студентка консерваторії Женя (артистка Анна Мотика), котра боготворила свого вчителя, мала стати його черговою музою, безнадійно втраченою багато років тому, та повернути йому натхнення і позбавити від депресії. Цією приголомшливою новиною про «благородну місію» дівчини і про те, що вона мешкатиме разом з ними, Євген поділився зі своєю дружиною Оленою (артистка Олена Пшенична), з якою прожив не один десяток років. Тепер у своїх невдачах композитор звинувачував усіх, крім себе, а найбільше винною у його творчому затишші виявилася, звісно, дружина. Життя під одним дахом з молодою коханкою чоловіка Олена перенесла стійко, однак приготувала для Євгена несподіваний сюрприз. Молодий імпозантний коханець (цю роль зіграв співак Андрій Клименко), котрий також оселився у квартирі, змусив підстаркуватого композитора поглянути на Олену іншими очима: побачити у ній гарну, сексуальну і розумну жінку. Усе це допомогло й самій Олені змінитися, і навчити свого чоловіка поважати і цінувати себе. Актори прекрасно грали, були переконливими. Навіть складалося враження, що це не театральна вистава, а перипетії з життя сусідів. Репліки та міміка виконавців щоразу викликали сміх та оплески глядачів у залі. Тетяна ЯРОВЕНКО, «Проскурівський телеграф». ________________________________________________________________________________________ Комедия «Ночные труженицы парижских тротуаров» в театре им. М. Старицкого Театр им. М Старицкого собрал много зрителей на просмотр этого спектакля. С одной стороны, это легко объяснить – девушки, которые начали этот спектакль в эротических костюмах, танцуя стриптиз, под музыку Mylene Farmer «Сaliforniа» безусловно, удовлетворили мужскую часть зала. Но скажу сразу, что танец шоу-балета был, скорее, дополнение, рамой этого спектакля, поскольку суть его намного глубже, чем декольте девушек.
Пенсионер по имени Амедей спасает девушку легкого поведения от сутенера Поло, который давно желает ее подчинить себе, но Кате – главной героине, постоянно удается убегать от него.
Но вот, он вышел на ее след, и теперь у Амедея нет шанса на спасение. Но, так только казалось, потому что обкуренного Поло он запихивает в шкаф, в котором тот наталкивается на стрелу и, скорее всего, попадает себе в самое сердце. Во всяком случае, когда Катя выходит из комнаты, в которой она пряталась, то они находят Поло мертвым. Пенсионеру это, конечно же, не нужно…Он вообще, просто хотел помочь девушке и при этом, даже не знал, кто она. Ладно, если бы на этом все закончилось. Поло пришел не один. С ним был напарник, который, заподозрив что-то неладное, идет за Поло в дом Амедея.
Деде находится в недоумении оттого, что он видит Поло мертвым, причем, таким образом…стрелой в спину. Катя и Амедей придумали историю, в которой Амедей – это сутенер со стажем, и он долгое время был в Колумбии. И убивать в такой способ – это его почерк. И вот они решают делить девочек, которые были под присмотром Поло и Деде, это будет вполне справедливо, потому что Деде почувствовал, что с Амедеем лучше не спорить. Катя выбирает себе в напарницы Кики, она ее знает и можно сказать, что готова опекать ее. Хотя…она девушка не промах. И пока работает на ниве сексуальных услуг, собирается выходить замуж за доктора, который ничего про ее профессию не знает. Для него Кики – студентка филологического факультета и изучает иностранные языки. В то время, на парижских тротуарах появляется конкуренция, некий новый сутенер поставил своих красоток. И Деде решил, что только Амедей может решить эту проблему. Хотя, поверьте, его вполне устраивала та жизнь, к которой он привык в обществе двух молодых бабочек. Но, деваться некуда, потому что Деде пришел не посоветоваться, а сразу поставить перед фактом ситуацию и познакомить Амедея с новым партнером-конкурентом по имени Бамумболло. Амедею и Бамумболло тяжело найти общий язык, потому что Амедей никак не может запомнить его имя. Но разговор был настолько коротким, что имя не понадобилось. Амедей сразу сказал, что не хочет никакой конкуренции, и пусть этот как его там, забирает с его улицы своих девочек. Только Бамумболло был не согласен и начал какие-то странные звуки произносить, шаманить. А потом, по случайности, дотронулся до оголенного провода и умер. И вот еще одна смерть в доме Амедея, при этом, он и пальцем никого не тронул. Конечно же, в глазах Деде пенсионер стал еще большим авторитетом, потому что расправился с конкурентом так просто. Катя помогла Амедею поделить девочек, которые были под покровительство Бамумболло. Им досталась Белоснежка, а вот всех остальных, по старой дружбе, забрал себе Деде. И казалось бы, уже все наладилось, потому что Кики скоро выйдет замуж, пристроится и Белоснежка. Все они неплохо уживаются в доме Амедея, даже Кате начинает нравиться все, ведь у нее есть кров и правило – она не работает там, где живет. Хотя нет, конфликты между Белоснежкой и Кики все же есть, чисто на расовой основе. Во всяком случае, Белоснежка обзывает Кики расисткой, а Кики называет Белоснежку обезьяной. Такая у них дружба и веселая жизнь. Веселая до того случая, как в дом Амедея не попадает еще один труп. Деде просит для трупа убежище, потому что ему никак нельзя ехать к «крыше» с трупом в машине. Амедей прячет труп в сундуке, и встречает нового гостя, очень нежданного. Своего брата – священнослужителя Жозефа. Он ему двоюродный брат, но они росли вместе и потому, у них много общих воспоминаний. Отец Жозеф ведет себя очень просто, скромно и даже не понимает, почему Кики села ему на колени. Амедей потом все объяснил, мол, Катя – его гувернантка, а вот девочки, которые живет, это студентки и он им сдает квартиру. Жозеф в это верит слабо, но деваться ему некуда и он угощается кофе. И вот тут…начинается, практически, кульминация. Деде принес отличные таблетки, которые хороши эффектом снотворного, что б Жозеф уснул крепко на то время, пока они будут перетаскивать труп. А в доме Амедея до того, был отличный порошок, который действует наоборот. «Волшебный», так сказать, порошок. И как вы уже поняли, Деде дали в кофе, по случайности, снотворное, а Жозефу, по той же случайности – «волшебный» порошок. И вот тут и проявилась настоящая натура отца Жозефа. Бедные Кики и Белоснежка…он их просто вымотал своим желанием…он прям показал всю силу своего мужского ЭГО. В это время, пока он находился с девочками, Амедей и Деде решают покончить с трупом и поместить его в сувой ткани, что б вынести из дому и утопить в Сене. Но Деде такой сонный, что как только оказался на полу, что б разложить ткань, сам в ней оказался и завернулся в ней. Уснул…Как вы понимаете, Амедей и Катя понимают, что в сувое труп и сами берутся покончить с ним.
И только тогда, когда они вернулись домой и заглянули в сундук, в котором находится труп, поняли, что утопили кого-то не того. Первая версия была – Жозеф. Но по внешнему виду девушек было легко определить, что Жозефа все еще «вставляет» и он до сей поры активный хоть куда. И тогда, Амедей и Катя сообразили, что утопили Деде. Амедей не мог смириться с этой мыслью, потому что он было его другом. Да, сначала они не особо ладили, но потом, они таки подружились и даже выручали друг друга. И вот он своими руками утопил друга. Катя уговаривает его уснуть, что б успокоиться, потому что то, что сделано, то сделано. И вот, пока Катя и Амедей лежат на диване, всем зрителям спектакля в театре им. Старицкого, представилась возможность увидеть умершего духа Поло, тружениц парижских тротуаров, которые мило танцевали «Лебеди0ное озеро» и милую балерину. Честно скажу, увидеть такую балерину с прекрасным танцем, было очень приятно и удивительно. Скажем, оторвать глаз от нее было невозможно, настолько она нежно и эффектно танцевала. И вот, Амедей и Катя просыпаются оттого, что Кики вышла в зал с чемоданом. Она покидает дом Амедея и уходит к будущему мужу. Ей больше нет необходимости зарабатывать деньги в такой способ. Амедей подготовил в подарок Кики чек на круглую сумму. Она не понимает, зачем так и много и отказывается, но тот ставит условие, либо она берет чек и уходит, либо не берет и остается. Конечно же, она благодарит Амедея и вот уже собирается уходить, как тут выходит Жозеф. Его всего трясет от вчерашней ночи. Он отказывается от кофе, поскольку понимает, в чем была фишка. Но, по случайности, он снова внюхивает «волшебный» порошок и начинает быть совсем другим Жозефом. Но, на этот раз, Амедей просит Кики подвести его на такси до нужного места, что б тот не оставался у них дома. Таким образом, Кики и Жозеф покидают дом Амедея. Катя и Амедей разговаривают о жизни в то время, как в ним приходит…Деде! Как же они были счастливы видеть его, в каком же недоумении находился он, когда увидел их, тех людей, которые хотели его убить! И как же Деде радовался тому, что Амедей не умеет правильно завязывать узлы. Они помирились и на сцену выходят девушки с шоу-балета и еще один загадочный танцор…мужского пола. И знаете, на него так же невозможно было не обратить внимание, такая пластика, такая грация… И все бы хорошо, дела с трупом покончены, девочки нашли себе своих постоянных мужчин. Но вот Катя…Мне, почему-то, показалось, что Катя полюбила Амедея. Причем, полюбила за то, что он ее воспринимал такой, какой она есть, что ни разу не намекнул на близость с ним и что позволил ей чувствовать себя в доме хозяйкой. Ее даже немного обидело то, что она была представлена Жозефу как гувернантка. Но, с другой стороны, она не могла вечно находиться с Амедеем, если тот, ее даже не попросил остаться. И она собирается…она уходит. Деде и Амедей не останавливают ее. Но, спустя несколько минут Амедей отдает ключи Деде и тоже уходит. Почему? Куда? За ней? Не понятно, потому что по окончанию пьесы было показано, что они так и не пересеклись. Встретились и прошли мимо, что у каждого своя жизнь, у каждого своя дорога.Да, «Ночные труженицы парижских тротуаров» - это комедия. Но кто говорил, что комедия обязательно должна быть с веселым концом? И пусть каждый нашел лучший путь, выбрался с реки Сена, нашел пристанище, Амедей по-прежнему оставался одиноким пенсионером, а Катя осталась такой же труженицей. А жаль, ведь на какой-то момент казалось, что они нашли друг друга… Мне кажется, что Ален Рейно-Фуртон прекрасно рассказал о том, какой может быть жизнь тех девушек, которые торгуют своим телом. А актеры театра им. М. Старицкого прекрасно показали эту историю. И я считаю, что если у вас будет возможность посмотреть этот спектакль, вы обязаны на него пойти, что б посмотреть то, что уже увидел Хмельницкий онлайн Автор: Анастасия Хмельницький онлайн ________________________________________________________________________________________ Життя, як постійна робота над роллю Завжди усміхнена та позитивно налаштована, моя співрозмовниця запрошує до свого нового кабінету: буквально декілька місяців тому обійняла вона посаду заступника генерального директора з творчих питань – художнього керівника Хмельницького обласного академічного муздрамтеатру імені М.Старицького. Марина Семенюк запап’яталася хмельничанам яскравими ролями агресивної та непокорної циганки Ази у сучасній постановці «AZA.2011» за М.Старицьким, простакуватої Марії Антонівни з «Ревізора» за М.Гоголем, норовливої Зосі з героїчної драми «Правда Богдана Хмельницького», наївної та відкритої Марі з «Блеза», глибокої та драматичної Назі з «Дуелі»... За один раз все й не перерахувати. Сьогодні ж Марина Володимирівна опановує нову для себе іпостась – молодого та ініціативного керівника. – На що ви робите акцент у розвитку театру? – Хочу осучаснити його. Ми повинні стати ближче до наших шанувальників.
Мрію, щоб Хмельницький академічний муздрамтеатр повернув любов глядача.
Особливо молодого. Люди старшого покоління пам’ятають, що похід до театру у
минулому ставав для сім’ї, друзів, сусідів спільним святом. Сюди люди могли одягти
найкращі наряди, жінки готувалися до виходу в світ зазадалегідь. Маю надію, що ця
традиція повернеться до мешканців Хмельницького, і сучасна молодь хоча б зрідка
– хоча б раз на місяц – відірветься від екрану комп’ютера та завітає до театру.
Але я не знімаю відповідальності і з артистів, режисерів, всіх
співробітників нашого театру. Щоб зацікавити нинішнього, будемо відвертими,
вибагливого глядача (телебачення, і особливо Інтернет стали серйозними
конкурентами театру), потрібно постійно вдосконалюватися, шукати нові творчі
рішення. Моя головна мета – створити таку атмосферу в колективі, коли навіть
після закінчення робочого часу, колеги продовжуватимуть працювати над, як модно
зараз казати, іміджем театру. Пропонуватимуть свої ідеї, працюватимуть на
спільний результат, адже наше мистецтво – колективне. Чи складне це завдання?
Безсумнівно. Та сподіваюся, все ж реальне. – Марино Володимирівно, увійшовши до керівного складу театру, ви не
відмовилися від роботи артисткою драми... – Звісно ж ні. З кожною роллю приміряти на себе нові образи, життєві обставини
та способи мислення героїнь – моє улюблене заняття, яке не хочу залишати.
Найбільш щасливою почуваю себе, стоячи на сцені ще за закритою завісою, коли
глядацький зал шумить перед виставою. У цей момент перестаєш бути собою,
вживаєшся в образ та виходиш у світ софітів зовсім іншою людиною. Після вистави
відчувається втома, але вже за кілька годин відпочинку сумую за переживаннями,
які дарує сцена. – Задам звичне для будь-якого актора питання. Про яку роль ви мрієте? – Я не думала про це аж так серйозно. Розумію, що свою Джульєтту я вже не зіграю – все потрібно робити у свій час. Маю н |
Календар
Годинник
Погода
Архів новин
|