АКАДЕМІЧНИЙ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ім.М.СТАРИЦЬКОГО

Цієї спекотної літньої пори у Хмельницькому обласному музично-драматичному театрі ім. М. Старицького — особливо «спекотно». Колектив театру, окрім роботи над оновленням репертуару та виїзних виступів на теренах нашого краю, наполегливо та інтенсивно готується до головної прем’єри наступного театрального сезону. Героїчна драма «Правда Богдана Хмельницького», яку театр покаже вже восени спеціально з нагоди 75-ої річниці утворення Хмельницької області, обіцяє стати наймасштабнішим за всю історію обласного муздрамтеатру сценічним полотном та справжньою родзинкою цьогорічних ювілейних заходів.

«Правда Богдана Хмельницького» — оригінальна сценічна версія вітчизняної Хмельницькіани, творцем та режисером-постановником якої став відомий український режисер Олександр Саркісьянц. Складний, багатогранний образ гетьмана він показує через призму його державницького генія, його любові до України, прагнення чесно та самовіддано служити інтересам держави. Звідси й лаконічна та, водночас, глибоко символічна назва сценічної версії.

Для музичного оформлення цього грандіозного мистецького дійства дирекція і художнє керівництво театру запросили відомих композиторів — народного артиста України Миколу Балему та лауреата міжнародного конкурсу Богдана Балему. А вельми виразні декорації та костюми майбутньої вистави розробив головний художник театру Олександр Долоянц. Головну роль драми — роль гетьмана Богдана Хмельницького — нині натхненно опановує Ігор Сторожук. У головних ролях артисти Поліна Попач, Марина Семенюк. Також у виставі задіяні популярні артисти театру Сніжана Гринюк, Галина Іванова, Володимир Веляник, Андрій Клименко та багато інших.

Колектив театру вірить у невідворотність нового творчого успіху: на прем’єрі «Правди Богдана Хмельницького» глядачі неодмінно відчують гордість за те, що наш край носить ім’я однієї з найвеличніших постатей в історії України!

Неймовірним фурором увінчалася прем’єра героїчної драми «Правда Богдана Хмельницького» (сценічна версія Олександра Саркісьянца), що її театр підготував спеціально до 75-річчя Хмельницької області і представив на великій театральній сцені 22 вересня, в рамках головних святкових заходів. Майстри сцени виконали свою обіцянку: приємно схвильовані, розчулені глядачі відчули істинну гордість за те, що цей благословенний край ось уже 75 літ поспіль носить ім’я однієї з найвеличніших постатей в історії України — Богдана Хмельницького.

По завершенні вистави її продюсер, генеральний директор Хмельницького облмуздрамтеатру ім. М. Старицького Петро Данчук приймав теплі вітання на адресу всього колективу від високоповажних глядачів — Віце-прем’єр-міністра України, Міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, голови Хмельницької обласної державної адміністрації Василя Ядухи, голови Хмельницької обласної ради Миколи Дерикота, інших високопосадовців. «Я ніколи не бачив чогось подібного», — так стисло висловив свої сильні враження від прем’єри C. Тігіпко.

А невдовзі за театральною завісою постановочна група вистави і артисти обмінялися щирими словами вітань та взаємної вдячності. Радіти ж бо, й справді, є чому: Хмельницький академічний обласний музично-драматичний театр імені Михайла Старицького гучно та переконливо заявив про свій високий творчо-мистецький рівень. Створивши у «Правді Богдана Хмельницького» низку самобутніх сценічних образів, успішно втіливши всі режисерські задуми, точно передавши дух тогочасної епохи за допомогою виразних, високохудожніх декорацій та використавши для емоційного наснаження чудову музику, творчий колектив театру презентував публіці високоякісний мистецький продукт. А значить — вельми гідно представив Хмельницьку область під час святкування її 75-річного ювілею.

Прийміть найщиріші вітання з визначною подією в історії нашого театру — наданням йому статусу АКАДЕМІЧНОГО!

Нехай же з цієї радісної миті визнання і поступу ще рясніше плодоносить ваша творча нива! Хороших ролей, неперевершеної гри, вдячних глядачів і всіх земних благ Вам!

У місті Тернополі відбувся Х Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют». Радо відгукнувшись на запрошення дирекції цього престижного мистецького заходу, участь у ньому взяв і Хмельницький академічний обласний музично-драматичний театр імені Михайла Старицького. Він показав на малій сцені п’єсу Мара Байджиєва «Дуель» у постановці молодого режисера Сергія Корнієнка (асистент режисера — Марина Семенюк).

Поважне журі, що його очолював народний артист України Федір Стригун, високо оцінило індивідуальну майстерність і, водночас, органічність та злагодженість гри хмельницьких акторів. За його рішенням, артисти, задіяні в «Дуелі», — Марина Семенюк (НАЗІ), Емма Мужевітіна (АВТОР), заслужений артист України Ігор Сторожук (ІСКАНДЕР), Андрій Клименко (АЗІЗ) — отримали Диплом за перемогу в номінації «Кращий акторський ансамбль».

музично-драматичного театру ім. М. Старицького

щиро вітає артистів театру з цим переконливим успіхом.

Мистецьку версію шляху України до волі, визвольну і жертовну місію великого гетьмана Богдана Хмельницького, українського козацтва, українського народу запропонував глядачу з нагоди святкування 75-річчя нашої області академічний музично-драматичний театр імені М. Старицького. Цьогорічний сезон відкривається героїчною драмою «Правда Богдана Хмельницького» у сценічній версії режисера-постановника Олександра Саркісьянца (продюсер проекту — заслужений працівник культури України Петро Данчук.

Вперше за 21 рік незалежності театр звернувся до теми національної героїки, яка безпосередньо пов’язана з нашим краєм — Хмельниччиною. І такий подарунок митців став не лише виявом поваги, любові до Поділля, України загалом. А й новим трактуванням подій визвольної війни 1646-1657 років, яка подивувала Європу неймовірним духом патріотизму, жертовності в ім’я свободи майже невідомої, розтерзаної Польщею землі, яка називалась Україною.

Ідею вистави визначив її жанр — героїчна драма духовна суть її, філософська ціна свободи через жертвоприношення. Бо істинний шлях поневоленого народу до волі — це Голгофа, розп’яття і воскресіння національного духу. Образ українського козака-захисника піднесено до образу Ісуса Христа, який воскресінням поборов смерть.

Хмельницьку виставу її організатори назвали наймасштабнішим сценічним полотном останніх років. Підготувати складний сценічний матеріал із документальних і літературних збірників було нелегко, адже джерела Богданіани щедосі замулені імперськими трактуваннями суті визвольної боротьби, як акту «добровільного» приєднання до тодішньої Московії... Однак загалом вистава театру — це цілком самостійний сценічний твір, що поєднує документальну основу і музично-мистецьку версію, яку розробили народний артист України Микола Балема, керівник академічного ансамблю пісні і танцю обласної філармонії «Козаки Поділля», та композитор Богдан Балема...

У чому новаторство новітньої подільської театральної Богданіани? О. Саркісьянц взяв за сценічну основу той період визвольних змагань, коли українство, по суті, вже було виснажене і посполитим пануванням, і жорстокою війною. Богдана підтримувала жменька вірних соратників, а в оточення усе більше потрапляло зрадників, пристосуванців, поляки підтягали до місць боїв усе більші сили... Богдан (заслужений артист України Ігор Сторожук) усе це відчуває, каже, що «вороння кряче...», але усвідомлює, що свій шлях має пройти з козаками, з народом до кінця, має здійснити жертвоприношення, бо немає іншої ціни свободи, ніж кровна...

— Складний, багатогранний образ Богдана Хмельницького Олександр Саркісьянц показує через призму його державницького генія, його любові до України, прагнення чесно та самовіддано служити інтересам держави. Звідси й лаконічна та водночас глибоко символічна назва сценічної версії, — розповідає П.І. Данчук.

У виставі багато персонажів, втім усі події фокусуються навколо особистості Богдана. Ігорю Сторожуку не вперше приміряти до себе роль великого гетьмана. Щоправда, раніше його герой був частиною, точніше, апофеозом масових дійств під час державних свят,а ось у виставі актор прагнув донести до глядача інший образ цієї легендарної людини: з одного боку — його віру, мужність, велич і талант полководця війська Запорізького, з іншого — безмежну самотність у часи смути і втоми, втрати побратимів, рідних дітей... Іноді Богдан, здається, просто по-батьківськи спостерігає за дійством, не намагаючись сконцентрувати його на собі, своїй особі.

Тож у сюжетних колізіях акценти емоційно зміщуються на інших героїв вистави. У цьому плані пощастило молодому актору Юрію Шамлюку, який зворушливо зіграв роль Шайтана... Образ цього безрідного, безіменного відчайдухи, як невмирущого козацького духу..., став кульмінацією вистави...

У виставі багато героїв — реальних і літературних. Перед нами «оживають» правдивий Максим Кривоніс (артист Володимир Веляник), лукавий Лизогуб (артист Василь Шпунт), інші побратими Богданові... Запам’яталась згорьованою жіночністю віддана Богдану берегиня Варвара (заслужена артистка України Поліна Попач), яка втратила на війні синів, чоловіка, домівку, але, як сина, оберігає Богдана. ...Образ її, українки, яка добровільно обрала смерть, добре доповнює у фінальній сцені музика Богдана Балеми.

На перший погляд, більш схематичною є роль шляхтянки Зосі, коханки Богданової (артистка Емма Мужевітіна), але у ній актриса зуміла поєднати жіночу беззахисність і силу волі істинної католички, яка вірить, що, отруївши гетьмана, вона прислужиться польському королю і церкві.

...Характерний сценічний герой заслуженого артиста України Леоніда Диси — дяк Гаврило, він же і писар полковий , і духівник, і провидець, який бачить майбутнє Богданове. Досвідчений Леонід Диса уміє тримати на собі увагу залу...

У виставі багато масових сцен, заповнених козаками, полковниками, отаманами, джурами,втікачами, полоненими, парубками та дівчатами, що дівочою піснею про кохання проводжають Шайтана на бій (до речі, це один з найбільш вдалих сценічних епізодів). Низка народних пісень, авторська музика Миколи Балеми з репертуару «Козаків Поділля» різних років емоційно доповнюють сюжет драми...

Твір заслуговує на успіх... Історики, очевидно, знайдуть у виставі певні дискусійні моменти...

І не забуваймо, що Голгофа у кожного покоління — своя. До речі, саме ідею Голгофи, як шляху жертвоприношення і очищення, переконливо втілив у декорації вистави художник-постановник Олександр Долоянц.

________________________________________________________________________________________

«ПРАВДА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО» — ГЕРОЇЧНА ДРАМА

Це сценічна версія відомого українського режисера-постановника Олександра Саркісьянца, до якої він додав трішки містики та власного бачення. За словами заслуженого артиста України Ігоря Сторожука, який виконує головну роль — українського гетьмана Богдана Хмельницького, ця постановка покликана показати велич українського народу, підняти його національний дух.

"Важко було втілювати на сцені історичний образ, передати фізичний стан героя, його внутрішні переживання так, щоб глядач повірив. Це доволі філігранна робота, до якої я ретельно готувався, намагаючись якомога більше дізнатися про життя гетьмана. Сподобалася містична сцена — захист героя від темних сил під час сну, де режисер, фактично, зіграв за мене”, — зізнається пан Сторожук.

"Це наймасштабніша творча робота усього колективу за останні роки. Проект втілений на державне замовлення спеціально до ювілею створення Хмельницької області, — зазначив директор Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького, заслужений працівник культури України Петро Данчук. — У постановці ми використали музику Миколи та Богдана Балемів, також у виставі були задіяні учасники "Козаків Поділля” та буквально весь творчий колектив театру. Вважаю, ми впоралися з покладеним на нас завданням. А що вийшло — судити глядачам”.

ДО ТЕАТРУ ЗАВІТАЛИ «НІЧНІ ТРУДІВНИЦІ ПАРИЗЬКИХ ТРОТУАРІВ»

У театрі імені Михайла Старицького представили прем’єру комедії «Нічні трудівниці паризьких тротуарів». Попри провокаційну назву, нічого вульгарного у спектаклі не було — хоч і на грані фолу, але все дуже пристойно. Публіка сприйняла прем’єру «на ура».

Прем’єру комедії у театрі представили у День сміху, 1 квітня. За основу спектаклю митці взяли п’єсу французького драматурга Алена Рейно-Фуртона «Месьє Амедей».

— Ця вистава не є рідкісною, але режисер Олександр Саркісянц постарався показати її по-новому, яскраво й цікаво. Можливо, це дещо сміливо й експресивно, розкуто, але такою і повинна бути комедія, — коментує прем’єру помічник художнього керівника Ростислав Балема.

Отже, уявіть… Самотній добропорядний пенсіонер Амедей Руссо (Ігор Сторожук), будучи дещо напідпитку, ввечері на вулиці стикається з привабливою жінкою (Поліна Попач). Дія відбувається не де-небудь, а у кварталі червоних ліхтарів. Чарівна незнайомка просить в поважного громадянина допомоги: мовляв, за нею женуться. Наш герой рятує красуню — приводить її до себе додому. В ході бесіди з’ясовується, що врятована Каті — «нічний метелик», і тікала вона від жадібного сутенера.

— Ну що, ж, непогана робота… З людьми, — коментує Амедей рід занять нової знайомої.

Сам же Амедей — колишній вчитель французької, а тому його мову вихованка вулиць Каті почасту не розуміє.

— Говори ж врешті французькою, — сміється Каті.

Завдяки новому знайомству життя пенсіонера кардинально змінюється. З легкої руки Каті та попри власне бажання, старий вчитель стає колумбійським мафіозі Амедом. У кримінальному Парижі його сприймають за свого. У будинку пенсіонера з’являються повії, вбивці, наркодилери… Герої заграють зі смертю, але навіть трагічні моменти сприймаються легко — через тонкі жарти та майстерність гри артистів. А комедія на дві дії переглядається напрочуд швидко.

На прем’єрному показі у залі майже не було вільних місць. По завершенні артистам аплодували стоячи.

З приходом теплої пори потеплішало і на театральних підмостках. Теплою, хоч і тривожною до сліз стала чергова прем’єра обласного муздрамтеатру імені Михайла Старицького "Дуель”. Зігріла постановка і щирістю сюжету, і, певно, тому, що розгорталися події влітку на березі моря.

Причиною "Дуелі” стали традиційно любовні почуття, але цього разу зброєю було жіноче серце, доля. Як і у морі — безмір води, але жодної краплі прісної, так і у героїні вистави (її зіграла акторка Марина Семенюк), за плечима пережито чимало, але жоден спогад не приносить їй справжньої радості. Вже немолода літами, обтяжена життям, жінка мріє, а швидше, сповідається сама собі перед безмежжям хвиль. Про те, що коїться у її душі, можна здогадатися лише за неспокійними жестами, знервованістю. Глядачу ж розгадати її настрій, почуття допомагає позасценічний герой — письменниця, яка пише свій роман, а думки її відображаються на театральному підмостку.

Що ж тривожить героїню? Спершу, кохання. Чоловік її — не позаздриш: брутальний, самозакоханий власник човнів (вони для нього завжди були на першому місці), до того ж любитель почаркувати... Його байдужість до своєї обраниці настільки терпка, а почуття такі затерті буденністю, що він не здатен навіть загаяти її тривогу через неспроможність мати дітей. Причиною цієї трагедії, а для кожної жінки це дійсно трагедія, є також він, адже колись підштовхнув на дітовбивство. М’яко кажучи, нерайдужні думки про людину, з якою прожила багато років, просто з’їдають ту, кому море солоне вдвічі.

І здавалися б героїні всі негаразди життя не такими захмарними, якби займалась улюбленою справою, але й ці сподівання розбилися, як хвилі об скелі. Завжди мріла бути акторкою, ходила навіть на прослуховування до професіоналів — на їх погляд, бракувало хисту. Тож три кити, що роблять із жінки Жінку, три складові формули жіночого щастя: любов, діти й улюблена справа — все, на думку героїні, у неї не склалося...

...Але падати у відчай — гріх, у моменти повного розчарування доля для когось життєва закономірність, а для когось Бог пошле випадок, людину, котрі змінять життя або змусять його переосмислити. Так, свіжим вітром з моря для героїні став перехожий, з яким зустрілися на березі, — молодий, красивий, як виявилося, чуйний і розумний чоловік (перевтілитись у цього героя випало актору Андрію Клименку). Він одразу запримітив красиву жінку на березі, підхопив і перейнявся її похмурим настроєм. М’який тембр голосу, внутрішній спокій, привітність, з якими він звернувся до героїні, одразу сподобалися їй. Слово за словом діалог розкрив і його життєву історію, вона теж залишила чимало шрамів на серці. І з коханням теж не складалося, його обраниця "завчасно постаріла”, ще у 22 роки.

Перша зустріч героїні та її нового знайомого виявилася не останньою. До щирих розмов, яких так не вистачало в житті, обох тягнуло, як магнітом. І згодом теплі зустрічі стали повноцінними побаченнями, в яких вона — беззахисна жінка знайшла того, кому можна поплакатися в жилетку, а він — ту, від якої тішилось око, ту, поруч з якою відчував себе рятівником.

Сцени побачень зіграні акторами життєво, у них не бракувало ні ласки, до якої так спрагла героїня, ні напруженого, оголеного нерва від правди, котру так довго тамували обоє. Одну за одною курили цигарки, коли ділилися наболілим, обіймалися, коли наповнювалися радістю... Особливо теплим і непередбачуваним став подарунок жінці — невеличка іграшкова мавпочка, яку ще й назвав дарувальник кумедно.

...Та якось вже звично приємну рутину зустрічей на березі моря порушила звістка: новий, вже більше, ніж знайомий, героїні — смертельно хворий. Хворобу спричинив його доблесний вчинок — рятував людські життя від радіації, жертвуючи власним…

"Він зміг пожертвувати життям заради інших, а ти б так зміг?” — питала згодом героїня у свого чоловіка, коли в сльозах благала відпустити до того, хто вразив благородністю. На що почула відверту відповідь: "Ні”. Таку відмову чоловік пояснив тим, що люди жорстокі і недобрі, жоден не вартий його життя. І здавалося б, така відповідь повинна була викликати ще більшу відразу до нього, але чим більше говорив, тим помітніше спадала його маска брутальності. Скаржачись на людей, він наче виливав свої образи на тих, ким був скривджений. Його твердий образ потерпів абсолютне фіаско, коли жінка прохала відпустити за новим обранцем. "Не покидай мене, я без тебе пропаду!” — благав він, плачучи, як дитина (цю сцену блискуче зіграв актор Ігор Сторожук). І вперше жінка почула, що для нього вона — єдине, що має. Цей епізод сколихнув на сценічному морі справжній шторм.

Хто ж виграв "Дуель” за серце жінки — головна інтрига постановки. Хочеться лише додати, що не та любов, яка не знає горя, а та, яка може його здолати.

Виставу "Дуель” було зіграно на малій сцені театру, яка чомусь завжди ближча глядачу. А цього разу глядач доповнив постановку. Нагадаємо про позасюжетну героїню вистави, котра писала історію "Дуелі”, сидячи за монітором комп’ютера (акторка Емма Муживітіна), вона — майбутнє головної героїні, яка врешті знайшла своє покликання — стала письменницею, а публіка, яка зійшлася до театру, виконала роль її перших і, судячи з оплесків, вдячних читачів, от тільки читали роман вони з театральних підмостків.

Введення акторки другого плану стало дуже важливим для втілення ще однієї ідеї твору: є жінки, які народжують дітей, а є ті, котрі народжують слово... І взагалі "Дуель” — робота, яка гласить, що в кожного з нас своє призначення: комусь любити, комусь рятувати життя, комусь міцніти сім’єю, комусь думкою...

"Дуель”, режисером якої став Сергій Корнієнко, — згусток емоцій і символів, разом з тим сюжет легко прочитується і проймає.

Стараннями столичного режисера Мирослава Гринишина та акторів Хмельницького обласного муздрамтеатру класична циганка Аза із однойменної п’єси Михайла Старицького перетворилась на байкершу із диким татуюванням на руках, таким самим диким поглядом і характером.

Та й не лише вона — всі герої вистави живуть в іншому часі і просторі. Василь одягнув шкіряні штани та жилетку, поголив голову, заплів на потилиці косу і розмалював тім’я. Галя, його кохана, вже не у вишиванці, а в тінейджерській спідничці й лосинах. Старші чоловіки — просто у сучасних костюмах. Дія відбувається не в селянській хаті, а наче в перервах між п’яними дискотеками. А замість ікони на покуті — великий екран, де показують кадри жахливих вивертів сучасного життя.

Від класичної п’єси залишено хіба що відгомін сюжету. Мирослав Гринишин свій задум пояснив так: місце дії — не українське село кінця ХІХ століття, а сучасний райцентр із його безробіттям, низькою мораллю, пияцтвом і наркотою. На цьому тлі розгортається не так любовна драма, як боротьба двох культур. І не української та циганської, а — внутрішньої та зовнішньої: все вульгарне, силою привнесене, чуже — призводить до руйнування духовних основ.

Задум зрозумілий. Але глядачеві, що звик до класичних образів та сюжету, нелегко змиритись з кардинально інакшим прочитанням п’єси. Майже за 125-літню історію свого існування циганка стала класичним, всіма пізнаваним образом. На різних сценах вистава йшла тисячі разів. І хмельницькому театру знайома давно. Недаремно у новій назві є цифра «2011». Це означає, що дію перенесено в 2011 рік, а одночасно — натяк на те, як часто вистава з’являлась на сцені.

Для хмельничан цей вибір не випадковий. Після того, як театр отримав ім’я Старицького, вже другий рік поспіль відкриває свій театральний сезон творами саме цього драматурга. І вдруге дивує новим поглядом на звичні речі. Цього разу драма з народного життя в шести діях з хорами, піснями і танцями перетворилась на одноактну музичну фантазію. Фантазій постановника, художника, хореографа та акторів тут справді чимало. У декораціях жодного натяку на український побут. По боках сцени — щось схоже на металеві риштування, що не мають найменшого натяку на приналежність до жодної культури. Такий самий і лейтмотив музичного оформлення: важка галаслива музика, дикі танці, що постійно переростають у дискотечні бійки. І лиш інколи на цьому тлі з’являються музиканти у вишиванках, звучать українські мелодії.

Вмістити сюжет в одну дію, очевидно, було завдання нелегке. Тому сюжетні лінії проходять наче пунктиром. А інколи діалоги просто замінені хореографією. Старицький теж не поставив завершальної крапки у п’єсі. Доля Василя, що убиває Азу, його дружини Галі та новонародженої дитини залишаються невизначеними до кінця. Глядач довершує ці сюжетні лінії в уяві. У новій постановці недомовленостей ще більше.

Танок, де Галя спочатку одягає фату, потім гойдає на руках ляльку-мотанку, а затим опиняється в парі з Василем, має розповісти про розвиток подій. А тим часом, поки звучить запальна музика, Аза все проштрикує і проштрикує себе ножем. І смерть її більше нагадує дике безумство, ніж відчай пристрасті. Та все це закриває фінальна завіса.

У тім, що вистава зламала всі звичні стереотипи сприйняття класики, можна не сумніватись. Для глядача, не знайомого з оригіналом, вона може служити зразком сучасного бойовика із звичними атрибутами: «травичка», захмелілі компанії, бійки, вічний конфлікт, коли діти не слухаються батьків...

Однак і тим, хто більше цінує оригінал, ніж експеримент, відкритість почуттів, ніж камуфляж осучаснення, теж є над чим подумати. Нудьгувати ця вистава не дасть. Та й в тому, що такої постановки не бачила не тільки хмельницька сцена, можна не сумніватись.

10-11 квітня творчий колектив Хмельницького академічного обласного музично-драматичного театру ім. М. Старицького дарував своє мистецтво на сцені Львівського драматичного театру імені Лесі Українки. А по його поверненні ми одразу ж поспілкувалися з генеральним директором цього мистецького закладу — заслуженим працівником культури України Петром Данчуком.

— Петре Івановичу, певна річ, кожна гастрольна поїздка залишає у вас якісь особливі враження та спогади. Що залишилося після Львова?..